До питання часу у модерністському романі першої третини ХХ століття

Abstract

На кожній історичній стадії розвитку людства було власне розуміння часового виміру, що втілювалося у різноманітних сферах художнього відображення реальності. Згідно з концепцією автора статті, для модерністських романів та оповідань про місто першої третини ХХ ст. було характерне домінування трьох основних типів часу: лінійного, циклічного часу і тривання – і поступове ускладнення часової парадигми. Лінійна концепція часу передбачає чітко визначений розвиток сюжету від зав’язки до розв’язки, конкретність топоніміки, прив’язаність до історичної епохи, завершеність творів, а також «конкретність» і «реальність образів». У творах із циклічним типом часу фактично немає розвитку персонажа, доленосних подій і класичної літературної інтриги. Для творів, у яких домінує тривання, характерний уривчастий сюжет, де дрібні події постають із неочікуваного ракурсу, інтенсивне внутрішнє життя персонажів, що зазвичай оприявнюється через потік свідомості, заперечення причинно-наслідкових зв’язків, інтенсивна робота пам’яті, заперечення домінування візуального аспекту та суб’єктивність образів персонажів, що постають крізь призму свідомості інших героїв твору. Важливо, що категорія часу у творах проаналізованих письменників дедалі ускладнювалася, від одновимірності, лінійності часу у своїх ранніх творах вони відходять у бік темпорального плюралізму, суб’єктивності, тривання. Отже, модернізм на зміну фізичній однозначності часу, відображеній у літературних творах, приніс гетерогенність і плюралізм часу як важливої категорії поетики.